Хоть я і больнє та немічне і викашлюю слизоту з трахеїв, але мені зараз значно полегшало. разом із слизотою я викашлюю всю свою колишню зневіру і сумніви. тепер в легені залітає щось хороше

я валяюся дома хворе самотнє і знесилене з ангіною + гострим бронхітом. бережіть себе і не хворійте. да, і носіть шапочку на зав"язочках

Все так само. Павлік нагадує мені вести жж, нагадує жити, нагадує читати вірші. Я навіть рада, що він нахабно прочитав усі мої таємниці. Як виявилось, він єдиний, хто зрозумів, як мені всередині, в той час як найближча людина воліла туди не дивитися... якесь дивне буття у мене зараз.

Ось вірш Паліка про ето:

Що ж таке...
Блог им. PawlikDoc
N.

З твоїх пальців точиться вода
настільки сильно що випрямляєш руки
бо не хочеш щоб залило зсередини

вода виливається і світиться
збираючись десь під залізними решітками
із глибини світиться
але стільки води вилилось
що ледь видно наші обличчя
руки твої — білі
з тонкими синіми прожилками

ти наче перерізала вени
ти в такому стані
сидиш понуривши голову
частково змочене волосся
заважає тобі дивитися
чіпляється за вії лізе до рота
але ти безсила навіть повернутись
бо потік холодної води
розірве зсередини

що таке? — кажу сам до себе вголос
і плачу
можливо ми зараз у твоєму мозку
павутиння нейронів молекули думок
нескінченно глибока вода

я знаю — тобі болить у м’язах
вони холодні і натягнуті
тверді і запалені
невже ти більше не станеш такою як раніше?
невже ти не відновишся?
вода — це серйозно
з тебе витікає багацько
ти сама в себе виливаєшся
сама себе вбиваєш
це страшно
подивись на себе — це страшно

навіть дотик порушив би рівновагу
тому не чіпаю тебе
що ж таке? — запитую
під решіткою краплі
причаїлись
деякі — зриваються і падають
у велику воду

що ж таке?..


треба ж, павлік написав усю правду, хоч ми з ним довго і не розмовляли

У мене поганий настрій, який віщує зміни. Просто сьогодні у мене було таке відчуття, що дивлячись на теперішнє, я бачу майбутнє, в якому дивитимусь на це тперішнє, як на прекрасне минуле.
Ну таке от. Треба якось жити=) Щоб було "правильно", як каже Паша

Хммм мхмхм хм мхмххмхм хмммм) Чудесно просто таки!
Як тільки подумала про орґазми- одразу з"явилося дике нестримне бажання поставити Ліну Костенко на авочку. Думаю, це дуже імопнуватиме моєму записові
Паша сказав мені: "Веди ЖЖ". Я просто не змогла ослухатися його наставлення і ось зараз пишу пост про те, які жіночі орґазми хороші, хай навіть приходять не так вже і часто, зате лишають яскравий слід на повіках і , можливо, один-два синці на стегнах. Найкращі та найсильніші орґазми- ультрамаринового кольору із зеленими хвильками, які трішечки відливають червоним. Я думаю, щось таке бачить електрик-мазохіст, коли навмисне торкається руцями дроту під високою напргую. Але різниця між орґазмом і цим дуже велика- жінка лишається живою, а електрик помирає. Якщо я дізнаюся про смерть якогось електрика, що помер від току- класного і дикого, то я точно знатиму, що він видів жіночий орґазм.

Кохайтеся та лишайтеся живими

Amor y tussisque

Любов і кашель не приховаєш
(латинське прислів'я)

Ми все одно цілуємось
Знаючи, що застуджені:
Наша небезпечніша та хронічніша
хвороба
Не стримує нас

Ти поцілуєш навіть скло,
яке віддаляє тебе від мене,
мене від тебе
Холодне нестерпне скло
Мокре від байдужих подихів

І я поцілую навіть скло
Залишаючи на ньому замість бактерій
Часточки своєї любові
Які я не можу приховати, як і кашель
Від яких не вип'ю сиропу чи чаю
Проти яких мій імунітет безсилий
Проти яких твій імунітет безсилий
Адже вони і є наша панацея

Якби всі кашляли
Так
Як ми
То в повітрі не лишилось би єдиної бацили
Якби всі кашляли так
Як ми
То всі похворіли б хронічно й надовго

І не біда, що немає ліків
вони вже не знадобляться
вони ні на що не подіють
краще я тебе
поцілую

If i were gay

Я хотіла би бути хлопчиком-геєм
Хоч і так не маю права кохати тебе
Але все одно наділяю себе таким щастям
Та будь я хлопчиком-геєм
Я б дозволила собі кричати про своє
кохання до кожного гнилого погляду
чужого осуду
І грець з ним, що всі засуджуватимуть це
Хлопчики-геї і так живуть у блакитних масляних
хіпацьких лямпах
Які всі виставляють у темряві своєї жорстокості
Споглядаючи химерні маслянисті малюнки під склом
І навіть не підозрюють, що живляться цим світлом
Світлом любові
Моїм, твоїм і навіть блакитним світлом теж живляться
Аби остаточно не загнити
Будь я хлопчиком-геєм
Я б розказувала всім, як же я тебе кохаю
І мені було б все одно
І мені було б все одно
І мені було б все одно
І мені було б все одно
Бо для мене все- це ти один

Я дуже собою пишаюсь, бо надихнула pawlikdoc на його найкращий вірш. Ось, помилуйтесь. Мені він теж подобається ) Ми сиділи з capelist у мене на кухні, чайовнічали і читали два кращих вірші Павліка: "Світ диванів та килимів" і "Тигр і Євфрат", і вирішили, що і те, і інше - це ґеніяльно, але по-своєму.

Тигр і Євфрат протікають твоїм обличчям

NB

Золотим піском сиплеться кохання з кінчиків пальців
коли торкаюсь твого чола
ніби весь світ там
все живе і час і я

повноводні Тигр і Євфрат протікають твоїм обличчям
й ніби все освячувалось ти освячуєшся ними
ріками любові чоло твоє зі мною поєднане

я міг би годинами шукати Едем
я впевнений ще трохи і знайду його
та ти прекрасна всюди кожним клаптиком своїм
тому не знаю де найкраще в тобі знаходиться

скажеш гáряче
авжеж дивись золото стікає долонями
з підборіддя із волосся
ми поєднані ним,
здається вся кімната
все навколо в золоті і в нас світляками відбивається
ми наче дві невиразні істоти
перебуваємо один в одному підсвідомо
й твої очі
ніби повноводні Тигр і Євфрат
несуть в мене святу воду
а з нею рай якого так довго шукав
на твоєму тілі

Цукристий диптих
1.
Інколи мені здається,
Що замість серця мою кров засмоктує і висмоктує метелик
Своїми крилами він грається повітрям замінюючи легені

Метелик-махаон
Махає крилами
Крізь махрові соломинки-жили
Ссе мою кров.

Інколи мені здається,
Що на твоїх карих очах
Солодяться цукринки липового меду
Метелик-махаон
Липне до твоїх повік
А я по тобі стікаю
Джерельцем вишневої карамелі

2.
Любов- це подихи,
Які генерує великий махаон у грудях
Кохання- це тріпотіння крильцями цукристих
Шовкопрядів у моєму животі
Я тихесенько зізнаюся тобі у другому
А ти забуваєш думати
Ти все взагалі забуваєш

Зранку

Коли я вагітнію залізом твоїх слів
що розростаються в мені з маленької
зернини хлору
То вибльовую щоранку колючки
Які одразу ж ржавіють у водах
мого відчаю
Щодня я мучуся болями
Та я ніколи не зробила би аборт
Бо відчуваю якою живою слизькою вогкою
Пуповиною я прив«язана до всього, що веде до тебе
І навіть до срібних кульок ртуті
твоїх вчинків.
Мацаючи мій живіт
Всі мене запевняють
Що я не буду матір»ю нічого твого
Що мені краще б посадити в собі
Білу ромашку
(Аби мої внутрішні шовкопряди
Не повзали по стінках моєї пустоти)
Але я точно знаю що це не так
Тому що зранку
З мого волосся посипалися
маленкі сині зірочки

***
Я не можу зрозуміти, не можу простити
Всі твої голоси з пустоти телефону
Ти водночас і біль, і від нього ж спаситель
Ти малюєш мене на самотньому фоні

У повітрі між цих збайдужілих стін
Мерехтітимуть вбивчо відчаю мухи
Бо кохання гниє від обставин і слів
Я кричу, затуляючи очі та вуха

Коли ти поряд

В моєму горлі коти відчували березень
Так дерлися до тебе, так просилися
А я навіть не знала, що зробити
Аби їхні кігті не впивалися в мої гланди

А далі, в серці, у мене вже давно стирчить безліч котячих кігтиків-
Коли ти приходиш до мене,
Чорні коти здихають і перетворюються на маленьких метеликів,
Що покривають всі мої нутрощі золотим пилком
Тому, мабуть, я вся так сяю, коли ти поряд:
Відчуваю себе облизаним тілом Мадонни Літти
Зґвалтованою Інфантою Маргаритою
Білим квадратом
Заплаканою Джокондою
Такою собі дівчинкою з милого французького фільму
Або просто
Щасливою

Будь ласка, не замовляйте оркестру на похорон

Коли мені наснився сон
Що у всіх дівчат у кімнаті були такі ж сумки
Як і в мене
Раптом почало муляти чуття
Що я неодмінно маю померти
розв«язавши всі любовні фігури
своїм свідоцтвом про смерть
виданим у відділені РАЦСУ Шевченківського району
міста Києва
нашого з тобою міста
Я неодмінно полечу до Яна Кьортіса
Чи то голою з ванни
Чи то випавши з балкону
Але неодмінно мушу
Це був би класний фінал

За такими, як я завжди хтось плакатиме
Навіть ті, хто мене не знав
Теж можуть пустити сльозу
Чи просто витерти соплі на морозі

Я неодмінно була би прекрасною у труні
А мій мейк-ап -природньо кращим, ніж у Діти фон Тісс
А волосся більше не виривалося б від шпильок…

Бабці біля моєї труни шепотілись би
Чи незаймана я
А якщо ні, то з ким і коли
Але восновному всі б горювали
ближчі люди- щиро
а інші принаймні не ковиряли б у носі під час процесії

Принеси мені білі лілеї
Це буде так традиційно
Як і саме вмирання
Поцілуй мене в губи на людях
Не важливо, що це надто публічне місце
Для таких проявів нашого кохання
Але пробив твій час- відчуй себе сміливцем
Відчуй себе некрофілом
Бачиш, твоє кохання зараз буде гнити
А чи може кохання згнити?
Може?

І розкажи бабцям всю правду
Просто, щоб їм спокійніше жилося

Це сепія

Я розсипаюся листям пожовклим
В магмі осінніх депресій
Холод вбиває у серце клин
Душить на душу пресами

Всі твої фото стьмяніли уже
Всі твої фото- це сепія
Час завивається сірим вужем
В чорних байдужих склепах

Тягнуться тоскно секунди ці-
В кожній тумани і спогади
Рука моя вже не в твоїй руці
Рукам нашим зябко та холодно

One shiny explosion in my head

Ми два міфічних створіння
Що купаються у водах рік
міст-непобратимів
Ти покритий лускою
Щоб сонцю було легше малювати сяйво навколо тебе
Я з роду лускокрилих
Мої крильця загораються від твого сяйва
І коли опіки стають до насолоди нестерпними
Я так хочу бути зробленою з твоїх ребер
Так мрію стати твоєю останньою Євою
Котра
Котру
Котрій
Котрою
Я обов'язково була би
(Аби не наша химерна міфічність з луски)
А натомість пишу рефлексію відстані
В ультрамариновому сяйві вод
Міст-непобратимів

Ти

Моя любов до тебе проривається з-під шкіри
синіми згустками крові
Що розквітають волошками на моєму тілі
Після палкої весни твоїх доторків
Хіба ми можемо відчувати ще щось
Окрім насолоди нашим коханням?
Вона ж світиться моїми криками
Вона має хлористий присмак
І ти
Ти
Ти
Ти задихаєшся
Тут мало кисню
Так мало кисню
Бо зараз єдине повітря- це наша любов

окреме спасіба Мілці за чудову афішку)

 коти сидять під телевізором
в надії піймати наступну акулу
їм набрид банальний вуличний віскас
коти хочуть попсового драйву
прискіпливих ікол
гірчичних океанічних танців
мокрих кучерів збуджених русалок
що пахнуть оселедцями
коти розбещені
вічнозеленими рекламними акціями
та автоматизованими мишоловками
коти більше не муркочуть у березні
не запалюють своїх очей у темряві
вони дрімають десь обабіч
сонцезахисних простирадл
і їм сняться шматки моря
запаковані в поліетиленові пакети
з домішками телевізійних пультів
та сервізи з кращих акулячих зубів
з окантовками білої мишачої шерсті
котам набридло принюхуватися одне до одного
бігаючи вночі дахами стареньких сталінок
вони мріють про красиві дешеві нявкучі любощі
дворові коти протягами просочуються до кватирок старих господинь
дивлячись водопади вічнонамилених прочищених цензурою телесеріалів
домашні коти хотіли б заволодіти усіма дисконтними картками
на читання світової пригодницької літератури
(голос Валєри:«Настя, нас нужно лечить» )
але отримують лише пожовклий бібліотечний формуляр
і бібліотекарша з чудернацькими креветками у голові
видає котам прості соцреалістичні повісті
написані невідомими авторами
з сумними виразами обличчя 
на останній сторінці свого життєвого досвіду

коти сидять під телевізором
в надії піймати наступну акулу
їм хочеться хоч раз в житті ризикнути
знайти леді
рівну їм за хижацькими здібностями
здувати з неї перший квітковий пилок
добувати свіжі оселедці
і краще щоб без кетчупу
робити масаж хвостового плавця
неодночасно обнюхувати та вилизувати мокрі кучері
надійно закріпленої перуки

 сьогодні буду твоєю незайманою нареченою
відправлю всім запрошення по gmail на наше весілля
нам з тобою треба багато гостей
бо мені дуже подобаються люди
адже всі вони однакові
так-так-так-так
ну зовсім ідентичні
містер Фрейз зробив мене просто overkilled
на уроці біології в десятому класі
коли сказав, що за генетичним набором хромосом ми всі однаааакові
і ніякий ти нахуй не особливий
і я ніяка в дітька не особлива
у нас же дев'яносто дев'ять відсотків хромосом такі самісінькі
ти називаєш мене своєю красунечкою 
а я ж небагато чим відрізняюсь від 
старої бабці Валі із сусіднього під'їзду
спробуй також кохатися і з бабцею Валею
буде однаковісінько
так-так-так-так
в ній сидять твої хромосоми
наші хромосоми
мої…
такі самісінькі
ми всі однакові
а кохаючи ми ще й втрачаємо себе
дощенту
і нам нічого не лишається
лишається лише
лишатися собою
тобто…
такими як всі?
але…
я з такою насолодою смакую твій відсоток індивідуальності
що написала б усім про це на gmail
який же ти unique and special
жаль не можу такого ж про себе сказати
і не тому, що i'm a creep and а weirdo
і не тому, що дуже сильно люблю Радіохед
як і більшість митців, oh shit
а тому, що ти повністю заволодів моїм неідентичним
унікальним відсотком генетичної інакшості

 суїцидникам ніколи не зрозуміти
як це вершково-сонячно ніжитись на зім'ятих простирадлах
в ліжку о 12:36 a.m. 
смакуючи на устах тендітну усмішку
від кайфу
що в моїх хмарах скачуть маленькі сині кульки
їх хочеться піймати руками
стискати у жменях
перелитися в них теплом 
і дзенькнувши розлетітися блискучими намистинками
які б розсипалися стомленою травою сірого вбогого міста
і,підпалені сонцем, промінцями указували шляхи
серцям, що калатають, літають, пурхають, шурхають
точно ніби блакитні метелики
у мене в животі
який ритмічно і приємно підтанцьовує легеням

я обіймаю подушку руками
притискаючи її до метеликів
аби їм було тепло і затишно
але обіймати когось було б значно дієвіше

 Твої очі впали до моїх щиколоток
І котяться вгору
Туди де серце безнадійно намагається розбити ребра
Думаєш, я тобі треба
Бо я нічогенька
Бо я не дурна
Бо у мене хороші батьки
Безперечно, це ж просто чудова партія
І тобі завжди буде однаково
Що я люблю квітень вересень травень
Холодний зелений чай
Дим суниці Емерсона світлячків метеликів
Тобі буде нецікаво
Що я люблю читати Ніцше,
Сидячи голою на підвіконні
Посміхатись дітлахам та літнім людям на вулицях
Для тебе не буде жодної різниці
Що я люблю ходити босою по траві
Яку пестить молочний туман
Що я люблю довгі білі мережані спідниці
Які піддуває лаймовий бриз
Що у мене навертаються сльози при слові «байдужість»
Тебе зовсім не турбуватиме,
Які памороки в моїй голові викликатимуть твої дотики
Та на які вірші мене збуджуватимуть твої слова
Тобі буде все одно
Що мені сниться, чого я боюся і 
Чим пахне моє волосся
Тобі буде по цимбалах
Що я люблю заплющувати очі та вдихати
промені сонця і запах води 
Тобі буде байдуже,
Що я просто
Люблю